Опубліковано в: Досвід та перспективи розвитку міст України. Проблеми реконструкції в теорії та практиці містобудування: збірник наукових праць/ Відп. ред. Ю.М.Палеха.-К.: ДП УДНДІПМ ”ДІПРОМІСТО” імені Ю.М. Білоконя. – 2018. – Вип. №31.
Автор:
А.А. Голуб
канд. арх., доцент кафедри ландшафтної архітектури
Київського національного університету будівництва і архітектури

Досвід формування мережі метропарків на прикладі міста Детройт (США)

Анотація: у статті аналізується досвід та принципи формування мережі заміських регіональних парків у м. Детройт, їх рекреаційний потенціал, функціональна наповненість.
Ключові слова: метропарки, регіональні парки.

Поняття «Метропарки» з`явилось в США наприкінці 30-х років ХХ століття і означає мережу регіональних парків, які територіально розташовуються довкола міста чи групи населених пунктів, і об`єднанні однією чи кількома природними осями (річками, прибережними смугами морів, озерами тощо), що дозволяє їм функціонувати як системне утворення.

Вперше ідея створення мережі таких парків належить доктору Henry S. Curtis і професору Harlow O. Whittemore. Curtis був національно визнаним експертом з питань рекреації, автором ряду монографій на цю тему, а також секретарем Національної рекреаційної асоціації США (National Recreation Association). Whittemore, в свою чергу, був професором і завідувачем кафедри ландшафтної архітектури в Мічиганському університеті, а також практикуючим ландшафтним архітектором, автором багатьох громадських парків та приватних садиб [1].

У 1936 році Curtis, керуючи опитуванням щодо рекреаційних потреб в окрузі Воштено (Washtenaw County) на південному сході штату Мічиган, встановив, що в цьому окрузі на той час не було громадських місць відпочинку, за винятком одного невеликого регіонального парку. Зокрема, всі озера, придатні для відпочинку, були оточені приватними об’єктами. Проводячи дане дослідження, доктор Curtis сконтактував з професором Whittemore і вони обговорили та вивчили варіанти розвитку рекреаційних можливостей у окрузі Воштено. В результаті було вирішено, що найбільш практичним рішенням буде розробка мережі рекреаційних об’єктів в долині річки Гурон та долині річки Клінтон. Разом ці дві річки утворили «підкову» довжиною 200 км навколо міста Детройт з радіусом, який коливався від 40 до 100 км. Варто зазначити, що Детройт, на той час, був найбільшим містом штату Мічиган з населенням понад 1,5 млн. осіб [1].

Ідея створення мережі рекреаційних об’єктів отримала підтримку серед викладачів Мічиганського університету, громадських активістів, приватних підприємців та державних установ округу Воштено, в результаті у 1937 році було сформовано «Комітет долини річки Гурон» (Huron Valley Committee) для інформування та популяризації цього проекту серед місцевого населення, в подальшому перейменований в «Асоціацію парків Детройт-Гурон-Клінтон» (Detroit-Huron-Clinton Park and Parkway Association) [4].

У 1939 році, за сприяння цієї асоціації, було прийнято Закон штату Мічиган «Про формування системи регіональних парків Гурон-Клінтон Метрополітен» (Regional park system-Huron-Clinton Metropolitan Authority) [4].

Розміщуючи перші метропарки, «Асоціація парків Детройт-Гурон-Клінтон» керувалась рекомендаціями Національної паркової служби США (National Park Service) «Про рекреаційне користування землею» (Recreational Use Of Land, 1938 р.), а саме [6]:

• використовувати існуючі транспортні мережі для комунікації метропарків з містом, в першу чергу автошляхи для забезпечення доступу до рекреаційних зон на приватному транспорті; при цьому максимальний радіус доступності від центру міста до рекреаційної зони в метропарках мав становити не більше 80 км;

• при загальному плануванні рекреаційних територій, першочергове значення слід приділяти збереженню природних ландшафтів, таких як: озера та їх узбережжя, долини річок та струмків, водно-болотні угіддя, лісові території та райони, що мають особливе екологічне та історичне значення для регіону;

• надання статусу рекреаційних зон у районах приближених до столиці штату приймається кількома різними державними органами – владою штату, округу, міста та службою метропарків міста. При цьому основна функція служби метропарків полягає в плануванні, розробці та експлуатації зон відпочинку, що тягнеться від меж центральних районів міста до меж заміських метропарків включно;

• інші міста штату, що не мають метропарків, продовжуватимуть придбання та управління зонами відпочинку в межах своїх кордонів.

Першим де-факто створеним у 1944 році вважається Lake St. Clair Metropark (рис.1, рис. 2), який розташовується уздовж озера St. Clair, що знаходиться на південь від гирла річки Клінтон та за 35 км на північ від центральної частини Детройту; а у 1945 році був організований Kensington Metropark (рис. 1, рис. 3), розташований вздовж річки Гурон на кордоні округів Окленд та Лівінгстон, за 56 км від центральної частини Детройту [2, 3].

Більша частина земель в обох локаціях, на момент організації метропарків, розташовувалась на не придатній для рекреаційних потреб заболоченій місцевості. Тому перший етап на шляху до організації обох парків полягав в тому, щоб підняти рівень землі не менше ніж на 1м. Для цього в 1946 році було побудовано греблю на південь від Kensington Metropark по річці Гурон, що дозволило сформувати площу 1,5 тис. га для організації рекреаційних зон парку, при цьому було видобуто близько двох мільйонів кубометрів піску, тим самим збільшивши існуюче озеро з 28 га до 485 га. На сформованій площі в подальшому було організовано: два нових пляжі, місця для риболовлі, елінги з човнами та катамаранами для катання на озері, а також численні зони для пікніків, ігрові поля, пішохідні стежки та кемпінг. Ці та інші заходи зробили Kensington Metropark надзвичайно популярним після його відкриття в 1948 році, про що свідчать статистичні показники, зокрема, у літні теплі сонячні дні, коли спостерігаються пікові рекреаційні навантаження, кількість рекреантів сягала 50 тис. відвідувачів в день. До середини 1950-х років щорічне відвідування Kensington Metropark становило понад 1 мільйон людей. Сьогодні цей парк продовжує бути найпопулярнішим серед всіх регіональних парків Гурон-Клінтон Метрополітен, з показниками відвідуваності в 2,6 мільйони осіб на рік [3].

Щодо Lake St. Clair Metropark (рис. 2), то його відвідуваність з 1946 по 1950 була значно нижчою ніж у Kensington Metropark, однак з відкриттям в 1950 році пляжу Metro Beach, довжиною понад 1,5 км, у теплі літні дні кількість відвідувачів сягала від 35 тис. до 50 тис. осіб на день. На сьогодні це другий за кількістю рекреантів метропарк з відвідуванням від 1,25 мільйонів до 1,5 мільйонів осіб щорічно. Важливим фактором, що робить цей парк настільки популярним є його доступність для великої частини населення регіону, адже з півдня на північ за 8км на захід від парку через весь Детройт та ряд інших населених пунктів проходить автострада номер 94 [3].

До середини 50-х років «Асоціацією парків Детройт-Гурон-Клінтон» було заплановано розпочати розвиток інших метропарків. Так в 1951 році відкрився Lower Huron Metropark, який став першим метропарком в окрузі Уейн (Wayne County) та Hudson Mills Metropark в окрузі Воштено. Обидва парки мали лінійну планувальну структуру, адже розсташовувались вздовж річки Гурон. Їх відкриття продовжувало формувати кільце парків навколо столиці штату Мічиган – міста Детройт. Функціонально обидва метропарки були насичені зонами сімейного відпочинку [1, 4].

В той самий час асоціація розпочала роботу щодо включення в мережу ще трьох парків, які не були внесені в початкову схему планування та розвитку, розроблену Henry S. Curtis і Harlow O. Whittemore. Перш за все тому, що жоден з них не розташовувався уздовж річок Гурон або Клінтон; окрім цього їхня площа була від 20 га до 50 га, що об`єктивно замало, щоб впливати на екологічну ситуацію в регіоні як фрагмент єдиної системи регіональних парків Гурон-Клінтон Метрополітен. Однак Рада «Асоціації парків Детройт-Гурон-Клінтон» вирішила, що оскільки ці території були пожертвувані, то з огляду на майбутній розвиток мережі слід надати їм статус «метропарків» [1].

Один з цих парків, Marshbank Metropark (площею 46,5 га), був пожертвуваний промисловцем Howard Bloomer. Однак, зважаючи на його невелику площу і значну відстань від будь-яких великих метропарків, його експлуатація стала економічно не вигідною. Тому у 1985 році, статус був змінений на міський парк Marshbank park і передано містечку West Bloomfield. Два інших парки, Delhi і Dexter-Huron, розташовувалися в окрузі Воштено поблизу Hudson Mills Metropark, штатні працівники якого могли обслуговувати ще два парки з економічною доцільністю [1, 4].

До початку 1960-х років мережа Гурон-Клінтон Метрополітен включала сім парків, загальна площа яких становила понад 6,5 тис. га. Оскільки кількість об`єктів продовжувала зростати необхідно було приймати рішення щодо розміщення майбутніх метропарків. Тому в 1962 році «Асоціація парків Детройт-Гурон-Клінтон» спільно з «Комісією регіонального планування столичного району Детройту» (Detroit Metropolitan Area Regional Planning Commission) почала розробку довгострокового комплексного рекреаційного плану щодо придбання регіональних земель на південному сході штату Мічиган. План базувався на двох дослідженнях, які були завершені плановою комісією ще наприкінці 50-х років: перше, дослідження та інвентеризації існуючих громадських рекреаційних земель у регіоні; друге, проведення опитування жителів прилеглих населених пунктів щодо їх рекреаційних уподобань. Розроблений регіональний план рекреаційних земель включав: інформацію щодо кількості земель, які будуть потрібні протягом наступних 20 років, типів необхідних територій, їх загальне розташування, а також оцінку фінансових можливостей «Асоціації парків Детройт-Гурон-Клінтон» щодо придбання потенційних територій [5].

Згідно даного плану п`ять округів штату за природно-рекреаційним потенціалом було поділено на чотири райони: гірський район (morainal hills) – найвищі точки регіону; район високогірних озер (upland lake region) – місцевість з багатьма озерами, яку оточував гірський район; район рівнинних озер (lake plain region) – знаходився між районом високогірних озер та набережною Великих озер, сюди включили м. Детройт та його передмістя; набережну (waterfront) уздовж озера St. Clair, річки Detroit та озера Erie [5].

Загальна площа мережі метропарків до 1980 року, згідно попередніх розрахунків мала становити 12,1 тис. га, які необхідні для забезпечення місць відпочинку для 6 млн. людей, які, як очікувалось, мали б проживати в регіоні. При цьому для розрахунку були застосовані наступні керівні принципи [5,7]:

• максимальні рекреаційні навантаження на ландшафт – до 15 % від загальної кількості населення в день (літній теплий вихідний);

• площа території, необхідна для відпочинку людини в середньому мала становити 400м2 на людину в день, тобто максимальне рекреаційне навантаження на ландшафт – 25 люд-день/га;

• максимальна відстань до найближчого метропарку повинна становити 65 км або 1-ну годину їзди на авто;

• основні функції цих парків – це сімейний відпочинок, пікніки та плавання.

Щоб краще визначити, як повинні бути розподілені території в межах регіону, залежно від рекреаційних потреб п’ять округів були поділені на три субрегіональні області (сектори): північно-східний сектор, північно-західний сектор та південно-західний сектор; також було визначено рекреаційні потреби в кожному з цих секторів. Наприклад, виявилось, що північно-східний сектор має достатню кількість плавальних та пляжних приміщень, але недостатньо місць для пікніків, тоді як ситуація в південно-західному секторі була зворотною. Оскільки південно-західний сектор на той час вже був значно урбанізований, рекреаційні ресурси були дуже обмеженими; окрім цього, існуючий рівнинний рельєф ускладнював формування водно-орієнтованих об’єктів. У результаті в цьому секторі практично не існувало інфраструктури для плавання та катання на човнах. Варто зазначити, що даний план не відокремлював м. Детройт як четвертий сектор, а допускав, що мешканці Детройту мали однакові можливості щоб дістатись до будь-якого з трьох секторів [1].

Починаючи з 60-х до 80-х років «Асоціація парків Детройт-Гурон-Клінтон» придбала території для трьох метропарків в окрузі Уейн (Wayne County), південно-західний сектор, розташованих вздовж річок Гурон-Віллоу, Оквуд та озера Ері. Два з них зосереджені на водних видах діяльності з басейнами, пристанями для яхт і човнів, а третій – на збереженні природного простору. Ще один – Wolcott Mill Metropark, який до тепер знаходиться на стадії розробки, розсташований в центральному окрузі Маком (Macomb County), північно-східний сектор. Він зосереджений на пасивних об’єктах, таких як центри екоагротуризму. У центральному окрузі Оукленд (Oakland County), північно-західний сектор, на витоках річки Гурон було розташовано Indian Springs Metropark площею 900 га. Основна функція зосереджена на збереженні природних територій поряд із екологічною освітою. Інший парк, Huron Meadows, був розроблений у цьому секторі вздовж річки Гурон між Kensington і Hudson Mills. Тут запроектовано поле для гольфу, прогулянкову зону з пішохідними маршрутами та зонами для пікніків [1].

Однак, «Асоціація парків Детройт-Гурон-Клінтон» не досягла запланованої мети – 12,1 тис. га до 1980 року, оскільки кількість населення в регіоні не сягнула розрахункової позначки в 6 млн. людей. В першу чергу, через нафтову кризу 1973 року, що призвела до банкутства багатьох американських автобудівельних компанії, які були сконцентровані в м.Детройт, і відповідно до зменшення кількості робочих місць та відтоку жителів з міста. Наразі мережа включає 13 метропарків загальною площею 9,71 тис. га, які обслуговують населення регіону близько 4,6 млн. людей [4].

В Україні на сьогодні проводиться ряд реформ, ключовою серед яких є «реформа децентралізації», 18 березня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо добровільного приєднання територіальних громад» (№ 4772). Тому гостро стоїть питання, щодо розробки містобудівної документації новоутворених територіальних громад, генеральних планів міст, змін у регіональних схемах розселення. З огляду на це, важливим є врахування рекреаційних потреб населення в новоствореній містобудівній документації, однак принципи та підходи щодо проектування рекреаційних територій застарілі. Так, зокрема, у пострадянських країнах, в тому числі і в Україні, на сьогодні, заміський відпочинок (пікніки, плавання, катання на човнах тощо) здійснюється у лісопарках, лугопарках і гідропарках, а також приміських лісових смугах. Про що зазначено в Законі України «Про благоустрій населених пунктів» (№ 2807-15), розділ ІІІ, стаття 13. Більшість місць відпочинку, в яких де-факто є стихійними, і не мають інфраструктури для розведення багать, обладнаних місць пасивного відпочинку, смітників, протипожежної інфраструктури тощо. Це призводить до зменшення ареалів проживання диких тварин та дигресії ландшафтів. Натомість у США, Канаді, Австралії та країнах ЄС відпочинок у лісах заборонено, однак для забезпечення рекреаційних потреб населення у великих містах чи групі населених пунків, окрім міських парків, організовано заміські регіональні парки – метропарки, які формують єдину мережу рекреаційних об`єктів.

Вивчений у даній статті досвід і керівні принципи щодо формування мережі метропарків в м. Детройт (США) доцільно використати при розробці змін до існуючого законодавства України в сфері рекреаційних потреб населення, що дозволить забезпечити:

– швидкий доступ до рекреаційних ресурсів (до 1 години);

– екологіний баланс території об`єднаної громади та регіону вцілому;

– інклюзивність місць відпочинку для людей з обмеженими можливостями;

– створення пожежної інфраструктури;

– обладнання пляжів для купання, катання на човнах та катамаранах.

Процес формування системи розселення України безпосередньо пов`язаний з трансформацією рекреаційних мереж на різних ієрархічних рівнях: локальному, регіональному, національному, що є актуальною проблемою для перспективних наукових досліджень та експериментального містобудівного проектування.

Література:
1. Huron-Clinton Metropolitan [Електронний ресурс] /Спосіб доступу: URL: http://www.metroparks.com/organization-history/
2. Панченко Т.Ф. Ландшафтно-рекреаційне планування природно-заповідних територій (монографія)/ Т.Ф.Панченко.-Київ: КНУБА, 2015.- С. 79-80
3. Five Rivers Metroparks [Електронний ресурс] /Спосіб доступу: URL: https://www.metroparks.org/
4. Cleveland Metroparks [Електронний ресурс] /Спосіб доступу: URL: https://www.clevelandmetroparks.com/about/cleveland-metroparks-organization
5. Three Rivers Park District [Електронний ресурс] /Спосіб доступу: URL: https://www.threeriversparks.org/
6. National Park Service USA [Електронний ресурс] /Спосіб доступу: URL: https://www.nps.gov/index.htm
7. Бондар Ю.О. Досвід організації території національних парків за рубежем. / Ю.О.Бондар // Містобудування: науково-технічний збірник / Голов. ред. Є.Є. Клюшниченко.-К.: НДПІмістобудування, 2000.- С. 137-145.
8. Huron-Clinton Metropolitan [Електронний ресурс] /Спосіб доступу: URL: http://www.metroparks.com/wp-content/uploads/2016/12/2017-Budget-Document-Final.pdf
9. Huron-Clinton Metropolitan [Електронний ресурс] /Спосіб доступу: URL: http://www.metroparks.com/about-us/park-maps/
Аннотация: в статье анализируется опыт и принципы формирования сети пригородных региональных парков в Детройте, их рекреационный потенциал, функциональная наполненость.
Ключевые слова: метропарки, региональные парки.
Annotation: the experience and principles of forming a network of suburban regional parks in Detroit, their recreational potential, functional completeness are analyzed in the article.
Keywords: Metroparks, regional parks.